Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Багатий чумак, – оповідає далі казка, – вертав раз тим лісом сивими волами додому. Серед темного ліса у ясну місячну ніч напали на него розбишаки, забрали сиві воли, одібрали гроші, старого же чумака завели до підземного льоху, стяли голову, кинули єї до величезної діжки, а решту тіла поклали в куточку льоху. Жде-жде стара жінка чумака зі своєю одинокою донькою на чоловіка, та діждатися не може, а далі і каже: «Пійдем, доню, в широкий світ тата шукати». – «Пійдем мамуню, – каже дочка, – та куди?» «Ти підеш тихим лісом, а я широкими полями-степами».
Пійшла донька тихим лісом, взявши з собою вірну собаку. Біжить собака попереду дівчини, шукає та нюхає, а дівчина іде та іде за нею. Іде день, іде другий, уже замучилась, ніженьками поллялася червона крівця та скропила биту лісову доріжечку. Змучена на четвертому дні, сіла дівчина під зелений явір та плаче-плаче дрібненькими слізоньками. А явір тільки скрип та скрип. Собака скулилася коло дівочих ніг та спить. Аж чує дівчина щось дуднить лісом; заперла дух у грудях та слухає. Чує, ржуть коні, пес зачав гавкати, дівчина знітилася та жде, що то буде такого. Аж тут підлітає дванадцять розбійників, страшні, бородаті та погані, як ніч.
«Що робиш, дівчино, тутка?» – запитався єї якийсь старий розбишака. «Тата шукаю», – одповіла дівчина. «А де ж твій тато?» – «Поїхав чумакувати сивими волами та не вертає.» Старий розбишака казав взяти дівчину з собою, привести до своєї печери та тамка замкнути у якусь темну хату з одним маленьким віконцем. Сидить дівчина та плаче, визираючи на світ через одне вікно. А до вікна день-денно прилітає маленька пташина та цвіркає, та б'є крильцями у шибку. Якось раз дівчина отворила віконце, пташина влетіла до хати, сіла собі на кілочку тай каже: «Не журися, дівчино, таточко твій недалеко звідси, дивися в тій стіні є двері», – вона стріпнула крильцями тай вдарила собою об стіну, – «потисни вдолині ногою і вони отворяться. Тогди іди до підземного льоху, дивися добре, тамка знайдеш діжу з людськими головами, а у куточку тіло твого батька. Біжи ж тоді з того льоху простенько до джерела, бери сім раз воду у губу та неси скропити нею трупа твого батька, приложивши до него і голову».
Я не буду довго розводитися та наводити цілі довгі казки в тому місци, скажу тілько коротко, що дівчина послухала пташини, сім разів принесла в устах цілющої води з джерела і тим способом воскресила свого забитого батька.
Крім тих джерел з цілющою водою простий наш люд у своїй вірі народній знає ще джерела з водою шкідливою житю та здоровлю людини. Ворожка та знахорка одсилає дівчину полишену любовником-парубком до джерела, що тече з-під зеленого дуба; каже тої води зачерти у синій, новий горнець до сходу сонця, зварити в ній чар-зілє, та одвару того дати напитися легиневі, котрий або вернися до полишеної любки, або «задре ногами». Є джерела з такою поганою та нечистою водою, що, встромивши ногу або руку, дістаєся на тім члені тіла струпи або не вилічені рани. В таких джерелах має перебувати Обійник або якась інша чорна сила, котра любить шкодити на здоровлю та майні всім людям.
Що ж в кінци дивного, если наш простий люд наділив у своїй вірі та забобонах кирничну воду надприродною силою, коли навіть серед таких культурних народів, як французи та німці, простий люд з почестю відноситься до декотрих джерел, приписуючи їм надприродну силу?
МОРЕ ТА РІКИ
В округ широкої та просторої землі розливався ще ширше та довше море, на середині котрого стоїть білий камінь, на тому камені росте дерево і по тім то дереві на птасі грифі можна дістатися на тамтой світ (записано в Літині). В інших сторонах нашого краю, як Рудецькім, Самборщині, в Равськім та Жовківськім вірує наш простий люд, що на самій середині моря підноситься величезна золота гора, по котрій душі небіжчиків мусять діставатися на тамтой світ. Котра душа на тій землі не шанувала своїх нігтів та, обтинаючи їх, не ховала за пазуху, ся так скоро не видрапаєся на тоту високу гору. Будь-що-будь, наш люд уважає море за двері на тамтой світ, а по декотрих сторонах, як в Короснянськім, вірує, що на конци моря з глибокої води виринають прехороші золоті стовпи, на котрих спочиває просторе синє небо.
У морю живуть різні люди та дива. На дні широкого моря живуть такі панни, котрих очі з самісеньких жемчугів, а волося із коралів та дорогого каміння. Тоті панни літом у ясні дні виходять на берег та, поклавшися на зеленій траві, вигріваються на сонячному світлі. Тогди підкрадаються до них немилосердні моряки, лапають їх, одрізують хороше волося, вилуплюють жемчуга з очей, а одтак пускають їх назад у море. У морю відростає їм назад волосе та вертаються дорогі очі. На дні моря є міста та села з своїми людьми та різними гаями, лісами та різними превеликими багатствами.
У чорному морі живуть мелюзини. Люди по передмістю в Дрогобичи описують їх двояко; одні говорять, що то є дівчата з головою, руками, грудьми до самого пояса чоловічими, а від пояса йде хвіст риби; інші описують їх так, начеб то були через половину рибою, а другою половиною дівчатами, такі що мають по одній руці а по одній плетві. Вони суть авторами народних пісень, котрі в погодні дні виспівують: сі пісні підслухують чумаки, учаться їх та розвозять по селах.
В морю є величезні риби, котрі живут тисячами літ. Тоти риби рушаються дуже поволи, деколи засипають довгим, твердим сном на середині моря, виставивши спину на верх. Тогди їхні хребти покриває трава, на нім ростуть корчі та дерева. І не раз моряки, доїхавши до тої риби човном, вискакують на ню, думаючи, що то острів, але не раз така риба тогди, вражена або вдарена чим, моцно стрепнеся, потрясе собою, шморгне під воду і тим способом позбавляє житя моряків.
Турки після народної віри бувають дуже добрими плаваками по синьому морі. Я чув оповідане в Літині, в котрім простий люд представляє собі, що турки по морю плавають так добре, наче качки або гуси. Вони стріляють до свого ворога з ручниць, а одтак самі ховаються перед своїм ворогом у глибокі морські хвилі.
За синє море одлітають птиці восени у вирій, з синього моря виринають розмаїті звірята, птахи; з синього моря походять морські свинки,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», після закриття браузера.